Мовив він: «Підем до тої хижі,-
Кедр притих і слухає наш сміх.
Тінь густа і дні весняно-рижі,
Вполював ведмедя, як на гріх.»
Зуб його він вибив геть із пащі, -
А вона його для бус взяла.
Він пізнав, які гарячі пальці,
У смуглявок з племені Орла.
Груба шкіра гріє німі лікті.
«- Ти прийдеш? Зачуєш лиш сову» -
І дививсь, як шкіри гострі кігті,
В жовту заховалися траву.
Сергiй Марков. Ведмежа шкiра
© Copyright: Анатолий Драбрезир, 2010
Свидетельство о публикации №110050304259
Свидетельство о публикации №110050304259
Рецензии