До безсмертя міст шукав,
Та полудна темнота, -
Між зірок лише пізнав,
Квіти, плечі і уста.
Небо зоряне зневір,
Спопелило все життя.
Розум б’ється, наче звір,
Десь за гратами буття.
Що було, все, пропада, -
Ні початку, ні кінця.
Життя тане, мов вода,
Проміж пальців у плавця.
Поможи перемогти
Страх, що міцність рве долонь.
Квітку в синю ніч знайти,
Червонішу, ніж вогонь.
Дай ту мить, щоб величать,
Всесвіт зоряних полів.
В полум’ї гвоздик вгадать,
Блиск непізнаних світів.
Сергiй Марков. До безсмертя мiст шукав,
© Copyright: Анатолий Драбрезир, 2010
Свидетельство о публикации №110050304138
Свидетельство о публикации №110050304138
Рецензии