Густий від самосаду чад…
В кутку закудлана вівчарка.
Уста жіночі наче чарку,
Спивав хмеліючи від знад.
Похмільний біль – страшна пора!
По лікті руки ще криваві.
Він кинув труп на переправі,
Коня забрав і віз добра,
Ще полонянку… Лише ніж,
Що непотрібним став на разі.
Закинув в річку… згине в часі, -
Цей смерті нерозмінний гріш!
На нарах азіатський шовк,
Запутаний у синій морок,
А чорна ніч, мов чорний порох,
За хлівом лиш самітній вовк.
Розтлінно диха самогон,
І бранка поглядом погасла, -
Спустошив, мов скотина, ясла,
Поринув він у темний сон.
Сергiй Марков. Степовий розбiйник
© Copyright: Анатолий Драбрезир, 2010
Свидетельство о публикации №110050304036
Свидетельство о публикации №110050304036
Рецензии