Я знав, що немає для неї святинь,
Про совість і честь забула,
Її засліпила гординя гординь –
Мстива жіноча натура.
Мстила за те, що кохав і любив,
Та не згорів дотла,
Безжальний гнів летів і жалив,
Немов вогненна стріла.
Бажала прискорити смерті час,
Діставши в ненависті ціль,
Упала в зернистий пісок ураз
Застелену каменем постіль!
Довкіль уже закипала мідь,
Затлілась сірчана синь.
Настав її час в пустелі згоріть,
Стать попелом поколінь!
І тільки лиш мить глуха гора
Тримала сяйво в чеканні.
… Було це в Тібеті, була пора,
Тібет у глухому мовчанні!
Сергiй Марков. Месниця
© Copyright: Анатолий Драбрезир, 2010
Свидетельство о публикации №110050206630
Свидетельство о публикации №110050206630
Рецензии