С. Есенин. Не кохаеш ти i не жалiеш
Та невже я геть такий страшний?
Пристрасть палить, ти від неї млієш,
Рук м‘яких пожадливий порив.
Молода, з чуттєвою усмішкой,
Не брутальний і не ніжний я.
Ласкою скількох зігріла ніжной?
Скількох пам‘ять зберегла твоя?
Знаю я, вони пройшли, мов тіні,
Не пізнавши полум‘я твого,
В багатьох ти грілась на коліні,
Як тепер чіпляєшся мого.
І нехай напівзакриті очі,
Іншим мариш, бачу я, тепер,
Та й мені з тобой байдужі ночі,
Коли я в далекому помер.
Долю нам не вимірять добою,
Легковажний і палкий зв‘язок,-
Як випадок звів мене з тобою,
Розведе спокійно без морок.
Ти шляхи свої пізнаєш, знаю,
Дні без радощів спаливши вкрай,
Тільки нецілованих не зваблюй,
Тільки негорівших не чіпай.
І коли із іншим по провулку
Йтимеш ти, в балачці про любов,
Може бути, вийду на прогулку,
І зустрінемось з тобою знов.
Та до іншого схиливши плечі
Ледве-ледве нахилившись вниз,
Мені скажеш тихо: «Добрий вечір!»
Відповім я: «Добрий вечір, miss.»
І тривога душу не застуде,
І тремтіння не дійме долонь,-
Хто кохав, кохати вже не буде,
З попелу не викрешеш вогонь.
Свидетельство о публикации №110050206515