Біліє в самоті вітрило
Крізь голубий морський туман.
Чи чужина його пригріла?
Чи рідний край покинув сам?
Вирують хвилі, посвист вітру
Щогла зігнулася й рипить.
О бут!* І щастя не в палітру
Та, як в недолі далі жить!
Під ним моря ясніш лазурі,
Вись – промінь сонця золотий.
Він бунтівний шукає ж бурі,
Мов в бурях спокій є святий.
*О бут! – бута – гордість, бутний – гордий.
М. Лермонтов. Вiтрило
© Copyright: Анатолий Драбрезир, 2010
Свидетельство о публикации №110050206197
Свидетельство о публикации №110050206197
Рецензии