Вiд автора

Мені завжди незручно й дещо важко писати передмови до власних творів. Та так уже сталося, що ніхто так не знає мою творчість, як я сам.

Спроби перекладати з російської, англійської мов були рано, проте дещо пізніше від написання віршів. Спочатку було боязко, адже одним із перших перекладів українською мовою була «Анна Снєгіна», потім «Чорна людина» Сергія Єсеніна. Дуже жалкую і хто зна чи втішуся коли-небудь, бо та дія, у вигляді багаття самоінквізиції власних творів, котра кинула в безодню творчої кризи, розтерзала душу поета, була, дійсно, глобально згубною, у першу чергу для мене самого. Ба, навіть і нині я гублюся у здогадах, чи дійсно я таки потрібний мистецтву й кому-небудь у цілісінькому світі як поет, громадянин, творча особистість, окрім хіба що ЇЇ ВЕЛИЧНОСТІ – ЗАЗДРОЩАМ ЛЮДСЬКИМ.

Тож, повертаючись до вищесказаного, мушу зазначити, що багато перекладів утрачено. Та багато й відтворено по пам’яті.

Перекладаючи твори Григорія Сковороди та Михайла Лермонтова, я опанував технічну сторону перекладу.

Твори Сергія Єсеніна та Сергія Маркова дали відчуття впевненості в собі як автора-перекладача.

Творчість Олександра Блока, завжди була і є мені близькою, тож і переклади ішли один за одним із тою легкістю, коли душі двох людей споріднені тими невидимими путами, що називають поезією.

Перекладаючи твори Анни Ахматової, було незвично перевтілюватися в жінку. І, мабуть, я навчився на один відсоток розуміти жіночу сутність.

Поезія Євгена Гребінки, Миколи Огарьова, Уільяма Блейка, Редьярда Кіплінга, - чи не одне те саме перше, із далекого минулого, що відтворено по пам’яті і що є моїм життєвим кредо.

Зовсім не хизуючись, мушу зазначити, що те перевтілення в ліричних героїв вищеназваних авторів (а без перевтілення переклади не вдаються!), зробило мене справді гарним актором у поезії. У житті ж  я не вмію грати,  моя прямолінійність – мій ворог!

А от наскільки вправно перекладені твори, - судити моїм критикам і читачам.

Ваш Драбрезір