Якось ніяково було сьогодні на душі.
Поруч не було нікого.
І здавалось, що душі людські сьогодні відпочивають.
Цього дня похмуро було і на небі. Сьогодні навіть там чомусь не раділи.
Але не плакали. Намагались посміхатися, але не виходило, і ти, чомусь такий ображений на це, шов по вулиці, заглядаючи у вічі випадкових перехожих.
Вони мовчали. Вони не посміхалися тобі! Смуток потрохи забирався до глибин твоєї душі. Ці очі мовчали. Прикро, боляче і так голосно мовчали.
Щось дивне сьогодні трапилося с цими людьми. Вони не могли підняти стомлених очей.
Чиїсь шумні голоси лякали їх. Вони ховались за власною переконаністю.
Вірили, в те, що врятує їх домівка їхня і бігли туди, не помічаючи твоїх очей, шукавших підтримку. І ти невільник мовчазних очей теж біг, теж від чогось ховався.
Ховрахами заповзали в чотирикутні кімнати і ховались, ховались, ховались.
***
© Copyright: Дарья Царик, 2010
Свидетельство о публикации №110042908862
Свидетельство о публикации №110042908862
Рецензии