Мені здається, найкраща погода сніжна,
Коли зима оповиває землю ніжно
Прозорим зовні пухом, що тоді лягає
На злий асфальт, на голії дерева,
Поступово обійнявши те безкрає
Творіння,- те всміхається під небом
Так широко, в усії континенти.
Та сніг - лише півсправи, друга - сонце.
Свій світ вживлює в сніг, там і трима.
І навіть ввечері, поглянувши в віконце,
Побачу пух, що світиться з нутра.
Енергія нікуди не зникає -
Таїться в глибині холодних ват,
Улітку - в листі, у нешумнім ріднім гаю,
Ізвідки йду, та повертаюся назад.
Зове мене до себе заметіль,
Манить і душу й плоть ніжна листва,
І станеться все так, як я хотів:
Відступить літо, а взамін прийде зима.
Минуле літо по собі залишить сонце,
Аби зима не змерзла - дуже чемно,
Я кожен день глядітиму в віконце,
Чи не прийшла уже пора зелена.
Творыння
© Copyright: Максимилиан Бонд, 2010
Свидетельство о публикации №110042307889
Свидетельство о публикации №110042307889
Рецензии