Мій батько з Росії,
А мати моя - дочка України.
А хто така я?
Чую коріння родів гомонить:
-Не зрадь!
-Не забудь!
То хвилююча мить.
Крається серце від жалю і болю...
В краї співучим знайшла свою долю.
Мовою співу дано володiти.
Минуле - це пам'ять, майбутнє - це діти.
Діти мої в Україні зростали,
Ласку її вони змалечку мали.
Тут їхня перша хода крокувала.
Многія літа зозуля кувала.
Вже на світанку, де трави і роси,
Ніжки змочили онученьці босі.
Силу і розум земля дарувала,
Творчу наснагу струмком напувала.
І українцям нема переводу.
Пам'ять - то мудрість далекого роду.
Мені Україна - це мати моя,
це спогад бабусі і спів солов'я,
це діти, онуки, червона калина,
і батькові руки, і доля єдина.
Мій дім - Україна.
Мiй дiм - Украiна
© Copyright: Валентина Жердева, 2010
Свидетельство о публикации №110042306535
Свидетельство о публикации №110042306535
Рецензии
На это произведение написано 7 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.