Лиш поглянь на мить у небо.
Що там? Відчуття безмежне.
Нікого навіть більш не треба.
Небу увесь світ належить.
Скрізь хмари, скрізь туман, повітря
Проникає його погляд.
Блакитні, чи-то темно-сині
Очі завжди всюди поряд.
Розуміння. Вірність. Спокій.
Що шукаєш, те знаходиш.
Таке високе і глибоке.
І під ним ти все ще бродиш.
Все ще? – це хіба зітхання?
Хіба скорбота по землі?
Покликало сюди кохання,
Що томилось в животі.
Це безкрайнє почуття
У повітрі затаїлось
І веде до забуття.
Небо сонцем розпалилось.
Наче в тілі жар палає,
А в очах горить вогонь.
І небо лиш відповідає,
Нагадує тепло долонь,
Воно допомагає жити!
Дихати і відчувати!
Собою увесь світ корити.
І світ цей у собі приймати.
Знаходити. Тримати кріпко.
Берегти, як клад, на вік.
Направляти очі стрімко
У вись. У НЕБО. У блакить.
Небо
© Copyright: Ковалевская Светлана, 2010
Свидетельство о публикации №110042207255
Свидетельство о публикации №110042207255
Рецензии