Минуле душу не минає,
А звіддаля незвано світить,
І погляд вже не новина –
Переінакшене – не мітить!
Бурштином місяць ніч єднає
З сукупністю усіх зірок,
Свіча надії повертає
За кроком неминучий крок.
Як швидко … дні, як швидко… ночі.
У часі біг – душа думок,
І очі – пам,яті пророчі –
А ні на крок...
Минуле душу...
© Copyright: Надежда Кошель, 2010
Свидетельство о публикации №110042009397
Свидетельство о публикации №110042009397
Рецензии