Синiй Птах...

Мій Синій Птах!
Забув ти про Мітіль
Чи ще не встиг?
Питання – не прохання.

Та в серці не вщухає заметіль
Божественного, все ж таки,
Кохання,
Що присмеркає дотиком своїм
Минуле, так відверто недоречне,
Хоч невідмовне…

Є у світі речі,
Як марево ночей, багаття дим:
Неначе віхоть, змахують сміття
І омивають серце зорепадом,
Поновлюючи в ньому відчуття...
Але багато слів…

Скажи: ти радий,
Що я  з’явилась, ніби з небуття:               
Раніше поряд нам було незручно.
Та зараз дивне коло, мов обручка,
Нас поєднало. Поки є життя.


Подстрочник:

Мой Синий Птах!
Забыл ты про Митиль
Иль - не успел?
Вопрос - не просьба...

Но в сердце не утихает метель
Божественной, всё же, любви,
Что пригашает прикосновением своим
Прошлое, так откровенно не к месту,
Хоть и не отречься...

Есть на свете вещи,
Как призрачность ночей и дым костра:
Словно ветошь, смахивают мусор
И омывают сердце звездопадом,
Обновляя в нём чувства...
Но много слов...

Скажи: ты рад,
Что я - явилась, будто из небыли:
Раньше нам было неловко рядом,
А теперь дивный круг,
Словно обручальное кольцо,
Соединил нас. Пока мы живы.


Весна-2010

                спасибо Михту за присланную иллюстрацию!
                http://www.stihi.ru/avtor/mihnikt