Знову в дорогу, знову в далеку...
Знову в далеку...
Знову поїду на чужину.
Знову міняю тепло, тиху спеку,
на заметілі...
Холодну зиму.
Там, куди їду, короткії літа,
довгії... ночі і довгії... дні.
сонце чекають, мов в голоді жита,
а тепло мариться, навіть у сні.
Там а ні матері, батька, ні брата,
сестер немає, всієї рідні,
все чужі люди, збіднілая хата,
ще й заметілі сміються в вікні.
Що ж, буду знову літа чекати,
друзі зігріють душу мою
і серце радіє – виглядає мати,
ту, безталанную доньку свою.
1992 р
Свидетельство о публикации №110041907352
С уважением и теплом,
Валентина Яроцкая 25.04.2010 19:09 Заявить о нарушении
Я рада что вам мои стихи по душе, стараюсь, насколько пока имею знаний на написание стихов.Но так хочеться поделиться.
Живу в Мурманске уже больше 20 ти лет.
Заходите. С уважением.
Бог нам в помощь!
Катруся Степанка 25.04.2010 19:42 Заявить о нарушении