я міцно тримаю пекучий метал,
він гне мене тяжко додолу.
невже це і є мій життевий талан,
вбиваючи вмерти без дому?
незвикнувши руки боязко тримтять
і я задихаюсь від диму...
як страшно,як гидко з рушниці стрілять,
як гірко вбивати людину!
мені ще сінадцять тоді не було,
коли підштовхнули у прірву,
згоріло до тліну рідненьке село
і біль захлеснув той нестримний...
стою у ширензі, я помсти прибічник,
жадаю я смерті, безвинний...
в долоні тримаю і здому камінчик
ось враг той, мені не видимий.
наказ прогремів наступати: "Вперед!"
ми ринулись в бій невимовний.
мій друг,як і я, як хрусткий очерет,
зламався у мить, тонкостволий...
таких тут багато, тут всі безталанні,
закінчиться тут їх життя...
моє закінчилось тоді у сімнадцять,
але лиш тепер оберу небуття!
***
© Copyright: Юлия Заярная, 2010
Свидетельство о публикации №110041906211
Свидетельство о публикации №110041906211
Рецензии