Далеко в небі мерехтить блискуча зірка,
Найзаповітніше бажання – мати крила
Всі мрії вщент розіб’ються до ранку,
Сон зрушує бажання – дивна сила.
Я завжди мріяв мати довші руки,
Хоча б на стільки, щоб торкнутися до ночі,
Вбачаю її темінь, чую звуки,
А дотику нема, абстрактна точка.
Настане ранок, дуже скоро крапка зникне,
Загине, розчинившись серед світла,
Загубиться між тисяч алгоритмів
Для розвитку подій, що їх намітив (хтось)
Наступна ніч, – знов біла ніч у мріях:
Де моя крапка? – може, підросла?
Пішла від мене, ходить у повіях...
А, може, здобуває в небесах
Авторитет, як лідера світил,
Успішні учні забувають педагогів –
Яка різниця? – пропадеш між чорних дір,
Та й я – серед людей і аналогій.
Пропасти – дуже просто, справа в часі.
Блищати в світлі – так неактуально,
Без фальшу гарних слів відверто заздрю
Тому, хто засвітився до світанку.
Крапка. До свитанку
© Copyright: Максимилиан Бонд, 2010
Свидетельство о публикации №110041806125
Свидетельство о публикации №110041806125
Рецензии