Письмо. Из Лины Костенко

Письмо

На одном из таких полустанков жду я поезда
рано.  Прикорнула в углу на лавке, чтоб меня не
нашли там «шавки». Сквозняк имеет въедливый привкус паровозного
сизого дыма, темнота, как немытый примус, за расшатанными дверьми.
Где-то скрежет слышен упырный, привокзальный
настырный шум...
Положила лист на колено и тревожно
стихи пишу. Словно прозу пишу – без разбивки – ворох лишь
разноцветных листьев, чтоб казалось, на первый
взгляд, что пишу обычные письма.
Это правда даёт уроки.
Форму – тема даёт сама. Адресованы
людям строки – нету  в мире щедрей письма.


Оригинал:

Лист

На одному з малих полустанків я чекаю поїзда
зранку.Влаштувалась в кутку на лаві, щоб мене не
знайшли цікаві. Протяг має в'їдливий присмак паровозного
сизого диму. і стоїть неумитий присмерк за розхитаними дверима.
Десь там брязкіт і скреготіння, залізничний
постійний шум...
Я поклала папір на коліно, я стривожені
вірші пишу. Наче прозу пишу - без розбивки на рядків
розмаїті пласти, щоб здавалось на перший
погляд, що пишу я звичайні листи.
Власне, це недалеко від правди.
Інша форма - той самий зміст.Адресовані
людям вірші - найщиріший у світі лист.