Я дізнаюсь останньою
Про своє кохання.
Та в мене прохання-
Не робіть хоч зайвою.
Відшхновули від справ,
Сказали, що не впораюсь.
В мене виникла ідея ось,
Та позбавили всіх прав.
Я викрикую думки,
Не маю сил пробитися,
Невиховано битися,
Тож кляну хоч пошепки.
Вони знають, що я вмію,
Але банять кожен крок,
Може, це від долі рок,
Що казати я не смію.
Мені важко все тримати,
Бо реально шарю в цьому,
Але в гніві я німому
Залишаюсь, в вуха-вата.
Я не хочу чути сказу
Їх здурівших в прозі слів.
Пропоную же посів,
Що зійде багато й зразу!
Добре! Їх хоча і більшість,
Але стіну я проб*ю!
Ці бездарні чолов*яги
Не посадять ж у тюрму.
Може, це в мені говорять
Втома і гірка образа.
Може, ці думки заразні,
Та натхнення і любов
До розбитих в танці в кров
І колін, і рук, і ніг.
В мене дух цей переміг...
Хай ті кажуть,що хотять,
Вже нема змоги складать..
17.02.10
я знаю, я вм ю!
© Copyright: Мэри Тимм, 2010
Свидетельство о публикации №110041603066
Свидетельство о публикации №110041603066
Рецензии