* * *
Ми з тобов відкохали вже все, відгуляли,
Відбентежили нічку останню свою,
Всі суниці в зорінні весни перебрали,
Перем’яли всі трави в гостиннім гаю.
Нам зозулі у нім в надвечір’я кували
В тихих сутінках тих все сумніш і сумніш.
Солов’ї у світаночку знов зустрічали,
Та не була в тім співі зоря вже ясніш.
Проминули ті дні, як омана чи казка,
Повертаються ноченьки ті лише в сні,
А згадай, як не вняли ми серця підказкам,
Як турбота й зхвильованість жили в душі.
Ми любили і хтіли кохатися вічність,
Свято вірили в щастя рожеве своє.
Ми молилися разом й не вірили в гіршість,
А тепер нас розлука на крилах несе.
Павло Гай-Нижник
6 липня 1991 р.
Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.45.
Ми з тобов вiдкохали вже все
© Copyright: Павло Гай-Нижник, 2010
Свидетельство о публикации №110041306897
Свидетельство о публикации №110041306897
Рецензии
