* * *
Поклич мене, коли кригою стисне ті’ серце,
Коли сум й однина заполонять кімнату твою,
Коли той, хто любив – одлюбив,
Коли сліз ти налила озерце,
Коли злив череда потопили веселість в журбу.
Я прийду, коли тяжко тобі і зтужіло
Пригорну, як ніхто і ніколи не вмів.
Ти поклич мене думкою тихо, несміло,
Без плачу за минулим, без зайвилих слів...
Я по кличу твоєму принесу, мов вітер,
Рясну хмару вологу в пустелю твою,
Щоб коханням оазу в тобі відродити,
Щоб на мить ти згадала жіночість свою.
А по тім я піду знов від тебе далеко
І залишу ту плоть поміж двох берегів.
До якого пристанеш, повіє-лелеко?
До обох – розірвешся, хоча й це – по тобі.
Павло Гай-Нижник
20 червня 1991 р.
Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.41.
Поклич мене, коли кригою стисне тi серце
© Copyright: Павло Гай-Нижник, 2010
Свидетельство о публикации №110041306743
Свидетельство о публикации №110041306743
Рецензии
