Мамине кохання

МАМИНЕ КОХАННЯ

Є у мене те, що невідбірне,
Що відчинить двері у ночі.
Те, що взимку серце відігріє,
Не штовхне у прірву в самоті.

Мамине кохання та турбота
Приголубить навіть коли ти
Не прохаєш того тепла в Бога
І надію знищив у собі.

Коли хата твоя вже без стелі,
Коли все не миле у житті,
Тільки в мамині долоні в цій пустелі
Ти чолом припадеш, як тоді...

Як тоді, ще хлопчиком, в минулім,
Знов тебе до грудей пригорне.
Не штовхне, коли всі відштовхнули,
І з колін, як впадеш, піднесе.

Це єдина жінка, що не зрадить,
Що не дасть втопитись у вині,
Що цілунками загоїть твої рани
І ніщо не візьме у замін.

Її серцю треба лише знати,
Що без сліз щока її дитя,
Щоб на тиждень хоча б раз читати
Лист від нього, сповнений тепла.

Все частіш у вечір мабуть тато
Сльози з вій твоїх чарівних витира.
Все частіш, напевно, в кутку хати
Ти звертаєшся до образу Христа.

А я тут, у вільную хвилину,
Дивлюсь в бік незримого вікна,
Де стоїш ти й згадуєш про сина
Під мелодію весняного доща.

І в душі стає мені тепліше,
Та в очах ледь не бринить сльоза,
Що тебе, бувало, образивши,
Інколи цього не помічав,

Що стою безсилий при дорозі
Перед долею і тужу в самоті,
Що цілунками укрити я не взмозі
Твої руки ніжні та святі.

Павло Гай-Нижник
7 червня 1990 р.


Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.18.