* * *
Кохаю до нестями, мов стою
У прірви божевілля на краю,
Немов нектар чарiвний-диво п’ю
Із квітів, що зросли в раю,
І, ним збентежений, творю
Я світла для людей Зорю,
В якій не лaю, не корю,
В якій немає зла й жалю,
В якій добро боготворю
Й тепло їм свoє віддаю.
І ніжність дuвную свою
Я в тім дарунку оселю.
Я навіть в пеклі розпалю
Вогонь пощaди, не болю.
Щоб в неземнiм й земнiм краю
Плекaли всі кохaність цю.
Її загальному Життю
Я з щирим серцем віддаю
І Бога вічного молю
У душу кожного мою
Влеліяти краси Зорю,
Щоб світ схвильований свою
Відчув потребу у маю
І сенсом щоб зробив “люблю”
Свого буття, а не “уб’ю”.
Павло Гай-Нижник
11 листопада 1996 р.
Гай-Нижник П. Смак свободи... Лірика життя. - К.: Вид-во "Цифра-друк", 2009. - С.51.
Кохаю до нестями
© Copyright: Павло Гай-Нижник, 2010
Свидетельство о публикации №110041201405
Свидетельство о публикации №110041201405
Рецензии
