Вона його кохала

;
Ксения:вона курила траву і напивалась вином,
а він сидів смурний під її вікном.
вона палила купюри, що заробляла вночі,
а він спав на лавці, бо знов забув ключі.

вона чекала його, а він тихо здихав.
скажи, будь ласка, мені, чи він її кохав?

вона натягне cукню, що він дарував
і знов піде на холод, щоб його чорт побрав!
а він сумує за нею, за її ароматом,
і лає себе трьоповерховим матом.

;вона чекала на нього, а він тихо здихав,
скажи, будь ласка мені, чи він її кохав?

і ось остання таблетка- смерть на порозі,
а він і зовсім не радий своїй перемозі.
кому тепер потрібна його правота?
її ніхто не врятує- вона в квартирі одна.

він гукав її, а вона тихо здихала,
скажу тобі точно- вона його кохала.

Елена: нет,не любил,все игрался в любовь
выводя из себя ее этим вновь
через дым сигарет проходили слова
не вникала-другим забита голова

под ночь во хмелю выходила во двор
и слышно было шум открытых сердца створ
не увидев его уходила гулять
и каждый раз ей было плевать
ей было плевать,что убьется она
что сума сойдет,что сопьется до дна
что под утро снова вернется домой
и будет одна-нет картины иной

а он все играл в "дела" и "слова"
и она ему была не нужна
хотел-оставался,не хотел-уходил
совесть свою давно он пропил.

Ксения:він як усі грав з почуттями,
а вона знов і знов зпивалась ночами.
а він просто хотів щось їй довести,
мабуть, це і добре, що вана мала піти.

він би мучив її знову і знову,
докоряв би її кожному слову,
а вона- дика пташка, не живе вона в клітці,
хоч в ній і достатньо усякої міці

Елена:сила то есть,но тоже ж не вечна
ей бы попасть в ночь безконечную
волосы,платье на ветру трепетали б
спирт,никотин тихо мозг убивали б
забытие-вот что искала она
на помощь пришли луна и весна
как ведьма,в поле кружилась,смеялась
душа ее давно расплескалась
безумная,от боли крича
танцует бешеный танец огня.

Ксения:а що буде далі?все одно ця реальність...
її вона знайде, забере з того балу...
і замість прекрасної сукні- звичний халатик,
і вона вже не хоче звичайності знати.

і він знову поруч, вона поцілує,
від шиї його, аромат інший почує,
але вже не спитає, де він знову ходив,
бо все одно розуміє- він вже іншу любив.

а якщо не любив- то відчував потяг,
він любив не душу, а яскравий одяг.
до того ж весна скоро зів"яне,
і вогонь, наче сніг, теж скоро розтане.

Елена:а в чем тогда смысл так жить,не любя?
в чем смысл рутинного в неволе бытия?
что он еще сможет ей подарить
если совсем не способен любить?

фантазиям-нет,как всему,впрочем,тоже
ихнему счастью ничто не поможет
а было ли счастье?-вот в чем вопрос
новый вечер-снова допрос:
"Где была,с кем пила?"-"а не все ли ровно?"
глупая сцена с немого кино
в глазах у них ярость,а на душе-тоска
и не слышно,не видно этого бреда конца.

Ксения:у чому сенс? те саме і вона його питала.
він не кохав, вона кохала.
він все казав, що це закономірність.
вона- що це життєва підлість.

вона все так чекала, що прийде знову щастя.
а він казав, що не посмішка не повернеться,
якщо вже сльози є- то так і залишаться,
і їм вже нікуди тікати, таке вже їхнє "щастя".

спочатку вона чекала його, а він тихо здихав.
скажи, будь ласка, мені, чи він її кохав?
тепер він гукав її, а вона тихо здихала,
скажу тобі точно- вона його кохала.