Життя летить і час минає
Куди лишень ніхто не зна
Невже так тяжко все сприйняти
Й знайти те істине зерно?
Напевно так, не в силі думки
Залежить рішення оте,
А в почуттях краси й любові,
Що навкруги іде з сердець
Ми як митці це все сприймаєм,
Немов із творчої ходи
Лишень як люди – забуваєм,
Що ще до того треба йти,
Бо світ занадто вже жорстокий-
Змінить його немає сил,
Лишень розбитися з граніту-
З скали високої – і все…
Та ні зарано так кінчати
Життя яке не розпочав
Потрібно йти,іти до долі
Шукати слід її весь час
Вона ж бо є,і лиш чекає
Коли нарешті прийде час.
І от нарешті сяє зірка
Яка у серці запала,
Спочатку як маленька іскра
А потім,як любов життя!
13.01.10
Посвящаеться другу
© Copyright: Володимир Омельченко, 2010
Свидетельство о публикации №110041007906
Свидетельство о публикации №110041007906
Рецензии