Без сили..

Я так стомилась розуміти
Все, що оточує мене.
Це, наче, коли хочеш пити,
Але води нема....пливе...

Усе пливе перед очима,
Неначе якесь зло несе.
Уже з два роки, як я сива,
Ще мить - і молодість мине.

Минуть яскраві життя барви,
Мине закоханість у гріх,
Благаю, подаруйте фарби,
Я розмалюю все й усіх.

Ще трохи- одержимість стухне
До вольностей жаданих дій,
Від стому того уже пухну,
Давно забула про світ мрій.

Не знаю, чом підступні сили
Жорстоко зраджують мені,
Було би надзвичайно мило,
Якби не дали буть самій.

Мабуть, на мене ворожили,
Чи буду я ще жить ,чи ні.
Так довго я ростила крила,
Злетіти щоб, але сиджу на дні.

Мені казали не вагатись
І обирати вірний шлях.
Та звідки же мені дізнатись,
Що на шляху,і хто там прав.

Бажання повернуть ліворуч,
Туди, де правлять почуття.
Всі говорять, що ми власноруч
Собі куєм власне життя.

Наскільки кривда це, чи правда,
Через роки я перевірю.
І сподіваюся, що завтра
Зустріну те, у що повірю...

23.03.2010