Цей степ. там бігали босОніж.
Приємно ступні лоскотав.
Цікаво ніжив підвіконня
і дивно в хату заглядав.
Він проникав крізь скло колоссям,
корінням двері відчиняв,
безсмертником квітчав волосся
й зерном нестиглим годував.
У серці він плекав ромашки,
і їх щоліта дарував.
Яким для нього було щастям,
коли до річки ним я йшла!
Вмивався він росою вранці,
і небо цілував удень.
І п"янко снив собі в тумані.
у снах він бачив знов мене.
Мій степе мрій! Простори рідні!
Твій життєдайний колосок
і досі сниться мені в місті,
як я не йду з твоїх думок.
26.02.2010
Степ
© Copyright: Любочка Беляева, 2010
Свидетельство о публикации №110040900979
Свидетельство о публикации №110040900979
Рецензии