Осiнь

Осінь, квола, неначе ота Віра з онкологічного відділу,
Хвора на менінгіт та запалення легенів,
Прозора і чиста, як на старому шкільному відео,
Феєрична, як на збіговиську невизнаних геніїв.

Осінь. Хвора на голову чи ж без голови ходить.
Спить цілий день, а вночі підливає гас до палаючого будинку.
Розбиває усі люстерка об брудні сходи,
Бо кожне її віддзеркалення нагадує засвічену світлинку.

Осінь – з холодними пальцями і теплими долонями,
Безсоромна, коли цілує тебе у скроні.
І ти затуляєш від неї вікна папером і паралонами
І замикаєшся в чотирьох стінах – ти в її полоні.

Осінь ще й досі боса, напівоголена,
Посеред дня зґвалтована, наче дешева повія.
Ти не віриш, що вона сильна, а в неї голова поголена,
Адже так ти не дізнаєшся, що вона старіє.

Осінь: ще й досі незаймана – спробуй її торкнутись –
А оченята – червоно-чорні, і плаче кров’ю
Або ж не плаче зовсім. І тобі вже не повернутись
До неї ані з Надією, ані з триклятою Любов’ю.