Між сторінками книги буття
Покладу квітку наших мрій,
Нехай вона зберігає там
Запахи днів , кольори радості,
Пелюстки бажання, доторки вітру…
Неповторну квітку надії висушу теж.
Із недосяжного космосу
Висмикну коріння її
Невидиме,
Поріжу скальпелем
Необезболену
І, склавши віялом, вкладу між буквами.
А віра висохла давно на корені…
Така історія,
Такі реалії…
Із книги спогадів лиш смуток виросте.
І, може, в лютому, удень закоханих
Я подарую тобі, не впійманій,
Гербарій щастя, що пахне пошепки.
***
© Copyright: Василь Кузан, 2010
Свидетельство о публикации №110040804843
Свидетельство о публикации №110040804843
Рецензии