– Ось, могили. Посадимо квіти.
Приберемо з любов'ю і жалем.
Ми ж бо, їхні є кровнії діти
і серця переповнені болем.
От, якби то ми – як ці могилки,
берегли тата й маму раніше.
Шкодували. Прощали помилки.
Було б з нами їм жити миліше.
– Та, ну!
Легше любити є мертвих,
в рік прийти пару раз на помини.
Значно важче любити живих,
без істерик і крику щоднини.
Ті, жахливі слова впали ядом.
Прямо там. На могили батьків.
Все життя, що було їхнім садом –
почорніло... на віки віків.
2010р.
Розмова дiтей на могилi батькiв
© Copyright: Катруся Степанка, 2010
Свидетельство о публикации №110040700797
Свидетельство о публикации №110040700797
Рецензии
Сумнi слова правди
клокочуть в наших серцях
нiби з градинок гради
гучно бьють по вiдерцях...
Cподобалось!)))
З повагою, Eмip
Рыбак Эмир Иванович 07.04.2010 02:40 • Заявить о нарушении
клокочуть в наших серцях
нiби з градинок гради
гучно бьють по вiдерцях...
Cподобалось!)))
З повагою, Eмip
Рыбак Эмир Иванович 07.04.2010 02:40 • Заявить о нарушении
Нажаль, це дійсність і для вуха важко, а вже як для серця...?
Дякую за відгук.
Бог в поміч!
Катруся Степанка 07.04.2010 16:47 Заявить о нарушении
Дякую за відгук.
Бог в поміч!
Катруся Степанка 07.04.2010 16:47 Заявить о нарушении