Катастроф зм як сюжетотв рна основа прози Валер ян

Сучасне літературознавство за останні десятиліття зробило значний поступ в царині аналізу українського і польського літературних процесів міжвоєнного двадцятиліття (розвідки С. Андрусів, М. Безхутрого, Ю. Коваліва, В. Мельника, Є. Квятковського, П. Кунцевича, К. Вики та ін.), проте одним із важливих є завдання в теоретичному аспекті узагальнити явища катастрофізму, що вимагає вивчення конкретного матеріалу, усвідомлення його естетичної та суспільно-історичної специфіки. У працях багатьох мислителів (О. Шпенґлера, И. Гейзинґи, М. Бердяева, Ф. Степуна, М. Здзеховського, Ф. Знанецького, М. Хвильового та ін.) склалося теоретичне підґрунтя для історіософського катастрофізму, в руслі якого простежуються проблеми занепаду культури, морально-психологічних наслідків Першої світової війни, актуалізується апокаліптично-есхатологічна проблематика.

Окреме зацікавлення філософів викликає технократична складова суспільства. Цивілізація принесла нові духовні та життєві цінності, що включали розуміння людини як діяльної істоти, яка протистоїть світові й покликана перетворювати та підкорювати його своїй владі, осягнення самої діяльності як інноваційного процесу, спрямованого на перетворення світу, ставлення до природи як зовнішньої впорядкованої сфери, призначення якої - служити матеріалом і ресурсами для людини. Гуманітарна складова у філософії техніки представлена іменами Л. Мамфорда, X. Ортеґи-і-Ґассета, М. Гайдеґера, М. Бердяева та ін., які стверджували, що технологічний вплив набуває всезагального характеру, а залежність людини від техніки стає абсурдною. Трагічне бачення майбутнього (технократичний катастрофізм) часто пов’язується з науково-технічним прогресом, який багато в чому стандартизував суспільне й особисте життя людини, обмежив її свободу, перетворив особистість на бездушний, бездуховний автомат.....