Роксолани

           Всі вагони -- очі привокзальні
           Метушню прощальну відбивають.
           Від'їздять дівчатонька на захід --
           До чужого звабливого раю.
           До далеких потягів незвичні
           (У чиєму королівстві стане?)
           Їдуть в двадцять першому сторіччі
           Українські горді Роксолани.
           І вогонь у погляді, і ласка,
           І жіноча стримувана сила.
           Від'їздять -- немов принцеси в казку,
           Що розказана їм так красиво!
           Од верби й калини край городу,
           Од криниці у тумані сивім
           За моря везуть дівочу вроду --
           У дарунок товстосумам хтивим.
           Посмутніли, тягнуть лапи клени.
.          Очі у матусі -- мов криниця.
           В дальній край, за доларом зеленим
           Їдуть українські трудівниці.
           Їм у мрії -- ще велика втіха:
           З щастям, ясна річ, не розминутись.
           Зараз їм -- чимшвидше як від'їхать.
           Ще не мучить їх: а як вернутись?
           Буде ж їх -- по горах, по долинах,
           По притонах, по чужих борделях --
           Українські Ганни й Катерини,
           Зірвані й розтоптані лілеї...
           Ще від штампа шлях їм не почато,
           І в душі ні плямочки не видко.
           Від'їздять вкраїнськії дівчата
           Добровільно -- в золотую клітку!
           Що ж оце -- прокляття, а чи чари,
           Чи удома долі їм не стане,
           Що пощезли турки-яничари, --
           Та живуть вкраїнські Роксолани!
           ...Дальнюю пір'їну, може, завтра
           Скинуть на подвір'я сірі гуси...
           Ой чи крикне-недокрикне Катря?
           Ой чи вісточку хоч раз пришле Ганнуся?
           Будуть звати опівночі маму,
           І чуже придавить небо в квітні.
           Васильками стануть, васильками
           Виплакані очі їх блакитні...
           Їм би впору величать корону
           Із пшениці золотого лану...
           ...Поїзди -- вервечкою полону --
           Та аркан -- на шиї в Роксолани...
           До чужих людей, в світи нерідні,
           Од матусі, од тепла, од дому...
           Україно, земле ти свобідна,
           Що ж оце -- як триста років тому?
          
           Ілюстрація з Інтернету