Часами пишу
Живу та хліб жую...
Часами пишу вірші,
читаю книги, дивлюся на TV,
сміюся сам із собою.
Під великою, уже нагнутою,
старою сосною.
А більше плачу в самоті
--- сльози не ллються,
бо їх навіть немає;
а серденько сумує нізащо
й само чому не знає!..
Частенько так і буває.
Чогось бракує, чогось немає.
А хто скаже мені, чогож?
А чи хтось і знає
чому серце людини сумує,
чому нудьгує. Чого бажає?
А як і є, то й сказати не жадає.
Так для чогож і клопотатись
як часами сумнів завітає,
ліпше олівця узяти
та й малу поему написати...
Нехай люди усі знають
що ти можеш долю подолати!
Свидетельство о публикации №110040304221