Зеленый змей

Гаврило вийшов із чайни під змієм,
Не розуміє, що з ним, куди йти.
Дійти додому треба, там прозрієш,
А як оцю калюжу обійти?

Ступив нетвердо, качнуло його вправо,
Поглянув мутними очима навкруги.
Пішов вперед, ну, Гаврило, браво,
Хтось тягне вліво, наче вороги.

 Метався він туди сюди – не зможу,
Весь світ навколо нього закружляв.
Не встояв на ногах і впав в калюжу,
Гукати став, щоб хто-небудь підняв.

З чайни ніхто ще не виходив,
Барахтавсь сам Гаврило у воді.
На четвереньки став собі на подив,
Поліз з калюжі знов у самоті.

З калюжі виліз, зводиться на ноги,
Стоїть, хитається, бурмоче щось собі.
В цей час забув про всі перестороги,
Здобув він перемогу в боротьбі.

Іде по вулиці, калюжі вже обходить,
Тримаючись рукою за тини.
Минає час, додому він підходить,
В дверях дружина вимага: «Дихни»!

Дихнув Гаврило, змієм потягнуло,
Знову чорти пустилися у пляс.
Все в голові немов перевернуло,
Кудись подівся весь її запас.

Не стало сил бурчати на Гаврила,
Перед очима він стоїть не сам.
У дім покірно гостя запросила,
Кудись подівся і жіночій гам.

За стіл Гаврила з гостем посадила,
Поставила свіженький самогон.
Усім по чарці налила і пригостила,
І завела новенький патефон.

Пливе по хаті музика грайлива,
Усіх уже на пісню потягло.
Про долю заспівали, що щаслива,
І розладу між ними не було.

Таке буває у житті не часто,
Хвилини злагоди цінуйте, бережіть.
Сваритися в такий момент не варто,
З зеленим змієм краще не дружіть.