М сточок

Вечором малий Миколка
Гратися в садок пішов.
Роздивлявся, прислухався,
Аж до ставу вже дійшов.

Ось ставочок, і місточок
Через весь ставочок ліг.
Наш Миколка на місточок
Весел у мить забіг.

Пісеньки співав Миколка,
Із жабками грався.
Розгойдався, аж підскочив.
Трісь – місток зломився.

Ой! Крізь зламану дощечку
Колька провалився,
Але за місток руками
Хлопчик ухопився.

Висить Колька, кричить, плаче,
– Рятуйте, гукає,
Витягніть мене хто не будь,
Голосно благає.

А під Колькою ставище
Темно-сірий та страшний.
Мабуть дуже він глибокий,
І холодний, і бридкий.

За місток, не стало сили,
Руцями триматися,
Тож Колюні довелося
У ставку зкупатися.

Плаче Колька у калюжі,
По серед ставка сидить.
Слава Богу, усе ціле,
Лише трішечки болить.

Квакають, сміються жабки,
Качка – «кря», «цвір» – горобець.
Колька встав, обмився. Годі!
Плакати уже. Кінець.

А у ранці завтра з татком
Взяв гвіздочки й молоток.
Коли лагодив місточок,
Було чути «цок, цок, цок».

По місточку усі ходять,
І не падають в ставок,
Бо слухняний наш Колюха
Узяв у руки молоток.

Коля слухається татка,
Любить мамку, їсть та спить.
Колю ж, Бог охороняє,
Й не залишить ні на мить.