Схопила пустка за плече.
І що я мушу?
Солоно сонце пропече
Вразливу душу.
І, зрозуміло, не права
Та пустка – збої –
Переінакшені слова –
Грайлива зброя.
Але не звикла ще душа,
Як день, - не зник,
Бо білим снігом білий сад,
Мов материк!
Схопила пустка за плече...
© Copyright: Надежда Кошель, 2010
Свидетельство о публикации №110032700476
Свидетельство о публикации №110032700476
Рецензии