Душі нестерпну порожнечу
Засипе віхоллю зима.
Зігнуться коромислом плечі,
Підступить старість крадькома.
Та де ж її подінеш, кляту?
Пройшли роки - як і не жив.
Та краще би її не знати,
Піти без жалю й зайвих слів.
Піти без сумніву, без болю
У світ незнаний, та не злий.
І не клясти у тузі долю
За сльози нездійсненних мрій.
Стар1сть
© Copyright: Валентина Осипенко, 2010
Свидетельство о публикации №110032509157
Свидетельство о публикации №110032509157
Рецензии