ЕВГЕНИЯ БУТЕНКО
Я знову згадую той день,
Коли оскаженілий вітер
Зривав з плечей старенький светрик
І страшно вив, як дикий пес.
Ще жовте листя де не де
Горіло вересневим цвітом,
Дощів холодні кілометри
Шалено падали з небес.
Я не забуду, як моє,
Тоді ще ніжне і вразливе,
Схопила серце туга чорна
І розірвала на шмаття.
Той біль ще й досі в серці є –
Той самий дощ, і хмари, й зливи.
То ніби щось страшне й потворне
Вповзло ураз в моє життя.
Повільно пестили мене
Тонкі холодні пальці зради.
Неначе море по краплині
Так болісно з очей текло.
Навряд чи біль такий мине,
Як вересневі листопади.
У нього очі сині-сині,
Від них так холодно було.
Зрада
© Copyright: Поэтические Витражи, 2010
Свидетельство о публикации №110032509126
Свидетельство о публикации №110032509126
Рецензии