Весна полонянка

Заблукала, мабуть, десь весна,
Календар вже й березень рахує,
Тільки не шукай її дарма,
Вона з Лютим місяцем ночує.

Красень-місяць оком підморгнув,
Заманив в свої любовні сіті,
Стан весни дівочий пригорнув,
І вона забула все на світі.

Навтішалась,в його ліжку спить,
Білими перинами накрита,
На сторожі сну зима стоїть,
Брами міцно на замки закриті.

А за брамами розлючені вітри,
Сон весни,як пси, охороняють,
Не підкрастися до неї, не пройти,
До весни нікого не пускають.

Та веселий сонця промінець,
В хмарах якось відшукав шпарину,
Відхилив перин легкий кінець,
І заглянув в очі до дівчини.

І прокинулась розбещена весна,
А вночі,коли зима дрімала,
Не прощавшись з місяцем ,вона
Із полону босоніж тікала.

Гори,ріки,луки і поля,
Вже давно на весну тут чекали,
Наповнялась квітами земля,
Там ,де тільки що ступні її стояли.

Вже вона й до тебе підійшла,
На обличчі усмішка заграла,
Ніби вишня рання розцвіла,
Ніби ти сама весною стала.