Любов до Кобзаря

               
                Багато років промайнуло
                Але цього нам не забути,
                Тяжкий Шевченко шлях пройшов               
                Та не змогли його зламати! 

Серпневого,спекотного дня...
Дорога що вела з Росави
Тихенько бричка торохкотіла
Колишній чумацький шлях минула
Біля ставу Потіцького колеса зупинила,
Кобзаря панянка в гості запросила,
Природа нашого села,його приворожила
На нові твори, поета пробудила,
Торкнувся пензель чистого полотна
Казкової краси,народилася картина,
Він там стару комору змалював
Селяни громадське зерно, там зберігали,
З пейзажу видно  в далині
Ставок розлився десь в долині,
СелЯнина відобразив на полотні
Із-за пагорба,який з"явився,
Любов,до народу аквареллю передав
Шевченко вечорами з селянами відпочивав
Кобзар Україні все серце віддавав
Свою любов ,у творах він нам передав!


Це був художник і поет, з великої літери ЛЮДИНА!