Такi ото
Тебе вже розгадали сотні раз,
Як воду з чистої криниці,
Усе ж зливають в унітаз.
Метеликом зависла над людьми,
Себе в цю групу більше не відносить
І називаються – Боги,
Що розставляють пальці й очі під лоб косять.
У храми ходиш, душу відвести,
Хоча усе тобі те нижче спини.
Купила хлопця, нічку провести,
Не було з ким, сходити на Христини.
Самотня, «капустянка» полохлива,
Позакривала вікна, двері...
На замки,
Бо думала, її хтось украде:
з шовкової, холодної постелі.
Ой, гроші плинуть, як роки!
В тролейбусі вже місце не вступають,
Кому здались, такі ото жінки,
Що нижче столу, руки не нагинають!
Свидетельство о публикации №110031503389