День йшов крізь вікна. Зупинився,
І подивився у мій бік…
Та за фіранкою, стомившись,
Піджав дві ніжки і приліг…
В очах як лезо прокотилось…
В руках неначе цілий світ…
І тіло в ліжко похилилось,
Був день, і от він зовсім зник…
Як тяжка ноша, моя втома…
Зв’язала м’язи у пучок…
Суцільних страхів вічна змова…
Мене схопила на гачок…
І я лежу під небом стелі
Таким же білим, як колись,
Як зорі срібно-кришталеві
Безкраю підпирали вись…
Може засну, може прокинусь,
І як прозрію від жалю…
Та мене втома не покине…
Бо я їй спокій не даю
Втома
© Copyright: Круэла Флад, 2010
Свидетельство о публикации №110031404472
Свидетельство о публикации №110031404472
Рецензии