Лина Костенко. Уходят мастера...
Мастера умирают, оставляя нам память, как рану.
В барельефах печали уже остановлена жизнь,
Только вот подмастерья не стали ещё мастерами.
А работа не ждёт. Её надо кому-то вершить.
Неизвестно откуда дельцы беспардонные лезут.
Потирая ручонки, хватаются живо за всё.
Пока гений стоит, у могилы не высохли слёзы,
Суетливо бездарность стада свои тут же пасёт.
Очень странный пейзаж: косяками проходят таланты.
Даже небом Седьмым завладела уже суета.
С мастерами легко. Они рядом как будто Атланты.
Держат небо плечами. Потому ещё есть высота.
Простора
простора
простора
и чтобы без всяких травм
и чего-то такого простого
как прорастание трав
и чего-то такого дивного
как музыка
без дураков
И слова
хотя бы единого
в котором основа основ.
***
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.
Простору
простору
простору
і щоб ніяких травм
і чогось такого простого
як проростання трав
і чогось такого дивного
як музика
без блазенств
І слова
хоча б єдиного
що має безсмертний сенс.
Свидетельство о публикации №110031402019
С любовью Марго
Маргарита Метелецкая 05.04.2010 22:33 Заявить о нарушении