Одного разу до мене додому...

Одного разу до мене додому
Прийшли дві тітоньки незнайомі.
Сказали одну із них Смерть називати,
А іншу потрібно Життям величати.
Розповідали мені за чашкою кави
Дещо зовсім нове і цікаве:
Казали, що здавна вони уже разом -
Де є Життя - і Смерть там відразу.

"Різниця між нами тільки у тому,-
Казало Життя, мені більше знайоме, -
Що я - завжди на видноті,
А Смерть - постійно в темноті.
Я - світло, я - Життя, я - гарна,
Я в одіж заквітчану вбрана...
Що я - найкраща, мають люди знати,
Але і Смерть не мають права забувати."

"Життя завжди там, де буря емоцій.
Мене ж називають одвіку - злодій.
Мене проклинають, мені кажуть:"Йди!"
Але ж куди від людини піду я, куди?
Хоч раз у житті мене бачить кожен,
І кожен тікає від мене як може.
Подумайте, люди: в найтяжчу хвилину
Приходжу до вас, і з кожним полину...
Куди - не скажу, не треба це знати.
Та чи могли б ви Життя це пізнати,
Якби шляху не було в небуття?
Отже, без Смерті не було б Життя!"