Загадка

Більше немає ніяких заголовків, немає навіть хліба на столі..
Більше нічого не буде таким як було тоді,
коли лелеки літали біля нашого вікна,
не згадаю, коли останнього разу цілувала весняний вітер,
коли зима заколихала тебе.. так вона забрала все, що залишалось на обід.
Душу мою. А серце давно щебетало вечері ніколи не буде в нас..
Сховай всі спогади, застібни сорочку, згадай де була твоя дорога,
куди тепер слід мені йти. Де мої очі знайдуть власний подих,
де краплі будуть гріти мої руки, а дні підуть далеко від нас..
Назви себе.. останій раз, я хочу запамятати колір цих зим,
одна привела мене до тебе, а іншу - зустрічаю я на самоті..
одна та музика навіть не моя.. Писати, так ніхто не зрозуміє,
що відчуває весна у моїх руках... дай зігріти їх в останній раз..
Сумувати я не стану, і досить того,
що присвячую буденні справи нашим душам..
Вже хтось зник, а хтось забув, просто доля в нас така.
Одержима Самотність, якої чекав ти.. знаючи, що вона не твоя.
Холодний лід, залишає мої думки.. я вже забула,
як насолоджуватись солодким снігом..
Обіцяю на сніданок я замовлю таємницю,
але буду кричати про неї на всіх вулицях рідних мені міст..
Я буду ділити себе на шматки,
коли ти так і не навчився ділити навпіл почуття..
ніколи не відрізняли ми справжній дотик, від наших снів..
І так, напевно, заперечувати не потрібно,
що наші вечори проходять наодинці згадуючи
кожний шматок сьогодення увісні..