Сучасник Поету

                Тарасу Григоровичу присвячується...

Серед натовпу був ти самотнім,
Наче місяць у сизому небі.
Ти, свободи співець кароокий…
Що й сьогодні нікому не треба....

«Заповіту» твого не виконуєм
І свого теж цураємось, знай.
Зараз німець розказує, хто ми є.
Ой, мій бідний загублений край…

На широких степах українських,
Що залиті синівською кров’ю,
Бачиш, зливи із сліз материнських
Линуть з неба святою водою...

Не дивуйся, що над головою
Чорна хмара поволі пливе.
Зараз навіть для нас із тобою
Сонце в небі навряд чи  зійде.

Вже немає вишневих садів,
Лиш похмурі мари сновигають
Там, де мріяв, сміявся, творив.
Солов’ї вже давно не співають…

Постихало, змарніло усе,
Лише зрідка ти можеш почути,
Як шепоче земля, як несе
У століття свої біль та скрути…

І нічим ти вже не допоможеш,
Не розбудиш від важкого сну.
Поодинці нічого не зробиш,
Краще я, з усіма... «Засну»…