Пожовкло листя і опало,
По ньому топчуться усі,
А листя бідне час тривалий
Ще бореться за право жить.
Останню краплю свою крові
Дарує матінці-землі
Хоч не хоча, але частує
Смаком солоним й дорогим.
Коли ж остання крапля в землю
Вкропиться – листя це помре,
Загине, поміж тим, так само
Як і душа моя помре.
Навкруги лиш несправедливість,
Навкруги лише біль та злість.
Я розумію: помилилась,
Не розібралась у житті...
Мене долає безпорадність,
Мене долає тихий сум...
Втекти я хочу від невдачі,
Але не можу, бо я сплю.
Жахливий сон минув одразу,
Як сонця промені зійшли.
Але чомусь прийшла відраза...
Бо все так само й у житті.
11.11.1999р.
Сльози осен
© Copyright: Леся Мороз-Рекотова, 2010
Свидетельство о публикации №110030900012
Свидетельство о публикации №110030900012
Рецензии