Закриваю очі. Бачу птаху вогняну.
Придивляюсь трохи краще,- навіть не одну!
Їх багато,- ціла зграя у мій бік летить.
Я лякаюсь, просипаюсь,- все спокійно спить.
Знову тихо засинаю, бачу озерце.
Раптом з нього виринає вогняне лице,
далі руки, та й до мене,- хочуть ухватити.
Просинаюсь. Піт холодний. Далі що робити...
Все - не сплю. Чекаю ранок. Та сон переміг.
Ось стою, переді мною вогняний поріг.
Ноги, руки обнімає й тягне в інший світ.
Та я чую що вогонь той , наче чистий лід.
І тепер торкаю кригу, білу як стіна.
Дивно мене обступила,- уже скрізь вона.
Та раптово пригадав я птаху вогняну,
В мить явилась, помахала крилом на стіну.
Все змішалось, потемніло, потекла ріка.
Я по ній пливу, та чую як твоя рука
ніжно обнімає. Будиш. Прошу:"Губ торкнися"
Ти цілуєш, тихо шепчеш:"Котику, проснися"
СОН
© Copyright: Ниагарский Водопад, 2010
Свидетельство о публикации №110030504398
Свидетельство о публикации №110030504398
Рецензии