Цей біль вже став і рідним і легким,
Це як моя нова частина тіла.
Без полум’я не виникає синій дим,
Тому я підпалю все те, що тліло.
Згорають ненаписані рядки,
Слова, які зів’яли, наче квіти.
І спопелились дорогі думки…
Давай всміхнемось разом, наче діти.
Недопалки всі затопчу твої
І витопчу собі нову стежину.
А воском намалюю ті краї,
яких тепер ніколи не покину.
І серце заховаю аж на дно,
Всміхнусь тобі, сховаю запальничку.
На іншу стіну почеплю вікно.
Тебе забуду, як погану звичку.
16 грудня 2009
звичка
© Copyright: Мария Кобылинская, 2010
Свидетельство о публикации №110030408668
Свидетельство о публикации №110030408668
Рецензии