Я лечу...

Я лечу... Я падаю... Падаю у безодню думок... Все навколо міняється... Ламається... Фарбується у колір слонової кістки, а потім у стерильний білий... Відчувати не можна, а хочеться... Я люблю тебе колір посмішки лісової мавки... А він мовчит... Я не зїхала з глузду...Я просто частина веселки... Я люблю кольори, а вони люблять мене... Я не люблю стерильні кольри - вони правильні, вони серйозні, вони перші і вони головні... Але не в почуттях, не в емоціях... У відчуттях головна  жовто-сонячна частинка веселки... Це не колір божевілля для мене, і не колір золота... Це колір сонця, це колір посмішки моїх коханих кольорів... А лісова мавка – це теж частина веселки, просто це колір розуму... А я жовта русалка – русалка творчого безумства... Я люблю і боюся змін... Я відповідаю за театр... Я вмію кохати... Я вмію бути стерильно білою – але це лише гра... Я вмію бути стерильно чорною – але це теж просто гра... Я жовта русалка... Я лечу... Мене кличуть... Бо без мене веселка не веселка... І...