***

                П Р О   С Ь О Г О Д Е Н Н Я

            ***
    Ми милуємось собою,
    Ми хизуємось собою,
    Ми звеличуємо себе,
    Та чи вірно це?
    Так, вірно, це є гріх людський.
                13.05.2009р.





               


                ІСТОРІЯ.
                НА  ЗЛОБУ  ДНЯ.


Знову все те саме,
Знову калічать і мучать народ!
Знову дурять і відбирають,
Знову жити людям не дають!

То були червоні,
Гарно все обіцяли,
Багато крові пускали,
А самих працьовитих стріляли,
Сибір і Казахстан ними засиляли,
Аби ж - бо всі повмирали...
І таки сплюндрували і спустошили Державу.

Та залишилися рештки людей,
Почали за землю чіплятись,
Та знову проростати.

І знову пішла пошесть гуляти
Голодомором людей убивати!
А хто це зробив?
Який це такий кат знайшовся?
А кат був свій і Сталіним звався.
Все той, що стріляв, катував
                та до Сибіру засилав.

Та залишилися рештки людей,
Почали знову за землю чіплятись,
Та знову проростати,
Та хрущовським гороховим  хлібом
                частуватись.

Пройшли роки чекання,
Народ нічого не забував.
Аж ось прийшов Горбачов,
Такий собі мічений-намічений,
Тай розвалив таки радянську державу.
Всі розлетілися хто - куди.
І все розлетілось, розпорошилось.
Все накопичене людське пропало,
Кудись пішло, аж загуло.
Вже і комуняк не стало,
І спитати нема з кого.

Та все свого часу народ чекав.
Дождався!
Нема імперії.
Та ось у керма вже самі українці!
Яка-ж то радість! Яке то щастя!
17 років волі - довгих та важких 17 років.

І знову стогне народ!
І знову жити йому не дають!
Свої ж українці, чи може хохли?
Діти тікають світ за очі, за океан!
А ті - наверсі, все ділять і ділять корито,
Та забирають з народу останнє.
І дурять, і дурять народ,
Витягуючи нагло з кишені останні копійки.
І немає їм діла до нас, до нашого життя.
І будують для себе хороми царські.
І захвачують землю, ліса та поля,
І навіть наші рідні Карпати забирають собі.
               
БОЖЕ!
Чи є правда на світі!
Де ти Довбуше милий?
Де твої внуки та правнуки?
Чому-ж ти мовчиш мій бідний народе?
Невже в тебе гордості та сили нема?
Чи не досить їм панувати?
Чи не хвати їм грабувати?
Вони скажуть - ми не грабуємо.
Так, особисто - ні, а через банки.
Вони скажуть, ми не крадемо!
А де-ж гроші за Криворіжсталь?
Чому-ж інші народи процвітають?
А у нас процвітає Верховна Рада,
            тобто верховна зрада.
Гратися в політику,
Думати лише про себе та своїх дітей,
Лобіювати лише свої інтереси, -
Ось що їм потрібно, та тільки не ми!

Коли - ж запанує наш трудолюбивий український
                народ?
Коли-ж він буде у пошані? 
За що ТИ нас БОЖЕ караєш?
За нашу красу?
Та ні.
Скоріше за нашу гордість,
Скоріше за нашу безбожність!

                11.01.2009р.

               ***

Не працюють мозки.
Замовкли вірші.
Принишк внутрішній світ,
А навкруги вирує життя.
То світить сонце,
То падає дощ
Зливаючи жовтий фосфор,
Що так нечемно розлив чоловік.
І хмуриться Матінка Природа
На своїх нерозумних дітей, -
Що роблять, що думають?
То річки повертають назад,
То сушать болота, і вирізають дерева,
То Чорнобиль гримить і вбиває живе,
То жовтий фосфор горить і травить людей.
А біль пронизує тіло і кричить душа
І просить, просить життя у Бога
Для Батька та Матері
Хоч би ще років на 20,
Щоб для себе і свої дітей пожили.
О Боже правий?
Чи ж не варті вони цього дару?
Чиж-бо не трудилися вони важко
Все своє життя?
Та ростили своїх дітей
На користь державі і радість собі?
Але вже так повелося
Від Адама і Єви,
Що родиться людина і помирає сама;
Хто легко і швидко, а хто довго і в болю та муках.
Господи! Що робити?
Що ж нам говорити?
Господи, на все Твоя воля!
Пробач нам грішним.
                22-24.07.2007р.
 

                13.05.2009р

        Р А Н І Ш Н І   Д У М К И


  Ранок, як той невідомий танок.
  Круть сюди, круть туди і знову сюди.
  Часом він, як те рівняння,  з багатьма         
                невідомими.
  Лише на вечір, дай Боже,
                щось стає відомим.
  І хто оцим танком керує?
  І хто задає оте невідоме?
  І коли перестане той біль в голові?
  Туди сходити, сюди зайти, а там дати,
                а тут забрати.
  Так і іде життя.
  Там пропонують, тут лякають, а там забирають
                і здирають,
  Якщо своєчасно не втечеш, не вирвешся.
  Весело, немає коли нудьгувати.
  Немає коли перебирати,
  Та брати все підряд-теж не годиться.

                25.05.2009р.


         Г Н А Т  Т А  Ж І Н К А

                ПАМФЛЕТ

  Сиджу я вдома,
  Аж глядь-москаль іде до хати.
  Я і сховався у підвал, і дивлюсь,
                що то далі буде.
  А москаль проклятий
  Ліг на мою жінку
  І нумо з нею грати,
  Якби то була його жінка, або ж - коханка!
  Але я точно знаю,
  Що раніш він тут-не бував,
  І цього-не може бути.
  Не витримав наруги я такої,
  Взяв гвинтівку москаля
  Тай забив його.

  Тут жінка в крик,
  Що ж-ти наробив мій Гнате?
  Я з тобою такого не знала,
  А він так гарно все робив,
  І що тепер нам скаже "старший брат"?
  Запише зараз нас у мельниківці,
  Чи до інших добродіїв лісних,
  Тай поїдемо ми за державний кошт
  Через всю тую державу в Магадан
                на лісоповал.
 
  Мовчи вже жінко, не верещи.
  Бачу, сподобалось тобі із москалем.
  А як будеш верещати, то скажу,
                що оце твоя робота.
  Та воно, по правді так і є.
  Якби ти йому не дала,
  То був-би він живий.
  І голови би у нас не боліли.
 
  А москалі по селі - шусть туди, шусть сюди,
  І не винести мерця із хати.
  Вже другий день минає,
  Москаль уже смердить.
  Діти з хати повтікали, а нам-ніяк.
  Гнат гримнув кулаком по столу:
  Краще б ти дала поляку,
  І подумавши - додав, та не кращий кат за ката.
 
  Аж загуркотіло на дворі.
  Гнат з жахом кинувся під стіл,
  І тут - проснувся.
  На дворі вже світало.
  Пора було порати скотину.
  І тут до Гната  дійшло-що сон це.
  Що на дворі - вже інший час.
  Що 21 вік крокує по землі.
  Що вже не москалі і ляхи
  Деруть нам чуба, а свої.
  Та так деруть, що краще самому десь тікати.
  Та так і роблять люди.
  Хто в Грецію, чи Польщу,
  Хто в Італію, чи в Англію,
  Хто десь інде, де можна жити.
  Де люди мають інших за людей,
  Де люди разом борються з бідою,
  Де люди разом ловлять злодія лихого,
  І чим вище він сидів,
  Тим більш отримає він.
  Не те, що у нас.
  Як хто украв на пару тисяч,
  Буде він сидіти у тюрмі.
  А хто вкрав міліони - той  буде сидіти в
                депутатах.
  Від такого сну та думок
  Гнат зігнувся, схватився за голову,
  Тай закричав на всю хату.
  БОЖЕ, коли-ж буде кінець цій напасті?
  Що ми зробили такого,
  Що так страждаємо?
  Ми-ж Тебе, Ісусе не розпинали,
  Ми-ж Тобі кривди не робили,
  Ми-ж Тебе любили навіть при совєтах
  В той безбожний час.
  І за самостійність ми боролись
  Більше, ніж ті африканці,
  Які живуть вже краще нас.
  І хто же дасть  відповідь
  На це просте питання
  Про наше існування?
                03-06.06.2009р.--    
 
    



            ТАКЕ   СОБІ   ДАІ .         
               

       Стоять хлопці на посту
      
       І видно їх аж за версту
               
       В кашкетах голубих

       При повній амуніції своїй,
         
       З візиром зарядженим своїм.
               
       Вони на порушників чатують

       Вони всім рухом на дорозі керують,
               
       Знімають хуліганів і розбишак дорожніх
               
       На свій візир ментовський.
 
       І державі користь,

       І міліції іде,
      
       І розбишак поменше на дорогах,

       Та тільки якби то було все.

       Коли немає розбишак та хуліганів,

       І хлопцям скучно на посту,
               
       Вони і вас за знімуть
       І зроблять так, що і ви
       Порушником вже стали
       І заплатите в казну.
       А хлопцям хоч би хни.
       Вони в героях ходять.
       А пенсіонери витягують з кишені
                останні копійки.
       Але і це ще не все.
       Чули ми і про інші вже дива,
         Хлопці кажуть:
       Ми тут лише виконавці,
       Бо план нам дали
       Для наповнення держави,
       Щоб все було, як у казці
       Щоб звітуватись ми могли
       Про нашу працьовитість
       І лишній раз там доказати
       Що тут і там потрібні ми,
        Ми -    працівники Д А І. 
                7.05.2009р



             Р  О  З  М  О  В  А

  Вибори.
  Знову ми вибираємо.
  Кого, куди і навіщо?

  Куди, куди,
  В президенти,
  А і в прем’єри.

  А хто це такий?

  Та не такий, а така!

  Ага, ота з косою?


  Боже, Боже, що і вона балотується?
  А як же  обличчя?

  Та яке там обличчя,
  Таке як і в інших.

  І чорний балахон?

  Ні, зараз носить зверху світлі тони,
  Але то розраховано на простака.
               
  Так, так,  а  Ющенко, Янукович та Яценюк
                в одній команді.
  Як, як ви кажете?
  Ага, головне - пообіцяти.
  А нас просять голос свій продати,
  І життя своє і своєї родини в придачу.

  Що ви кажете, так як у Гоголя,
  Мертві душі теж голосують?
  Таке життя.
  Бачите, а кажуть немає життя після смерті.

  Все є, та тільки не для всіх.
  Хто ходив у прем’єрах, той і буде ходити.
  Хто ходив у депутатах-той і буде депутатом.
  І діти їхні теж,
  І онуки-теж депутатами будуть.
  І лише ми залишимось на своїм місці,
  А значить нічого в цьому столітті
                не поміняється.
               
                26.06-05.07.2009р.



       Звернення до молодих.
               
  Дивлюсь і не розумію,
  В чому сенс їхнього життя?
  Їх-це хлопців і дівчат цьогорічного
                покоління.
  Цигарки і пиво в руках,
  Ідуть собі, взявшись за руки.
  А навкруги вирує важке життя,
  Життя в кризовому стані.
  Немає роботи, немає грошей,
  Немає спокою і рівноваги
         в сьогоднішньому житті.
  А їм хоч - би що.
  Невже не зрозуміло,
  Що дядько чужий не прийде
  І за них нічого не вирішить,
  А як і прийде, то тільки собі
                все забере.

  Чому-ж ти спиш, молодь,
  Рушійна сила будь якого віку?

  Ніхто їх не кличе на барикади свої,
  Ніхто їх не кличе підняти прапор перемоги
  Над бюрократом та злодієм лихим,
  Над брехнею та лицемірством влади.

  І чому потрібно кликати,
  І чому потрібно спонукати на дії рішучі?

  Де ж - ти, свідомість громадська?
  Де ж - ти, рішучість юнацька?
  Де ж - ти, українське козацтво бойове?
 
  Спить народ,
  Спить юнацтво,
  Спить українське козацтво.      
            
                01.10.2009р.





            П Р И Й Ш Л А ...

  Прийшла біда до мужика
  Пирхнули ножичком
  Туди сюди і так 12 раз
  Якісь там наркомани.
  І тепер життя у мужика іде в тумані.

  Операція одна, друга
  І треба кошти вже на третю,
  Щоб відтяти ногу,
  Бо іде гангрена.

  Плаче жінка, плачуть діти
  Хвилюється вся рідня,
  І лише наркоторговці 
  Підраховують бариші.

  А де ж наші органи бойові,
  Що носять погони, зброю
  Та отримують зарплатню
  Гідну директора великого заводу.

  А у них все в порядку.
  Звітність ,показники і золота серединка.
  Вони нікого не чіпають,
  Живуть у мирі з миром наркоманів.

  Ті торгують
  А ці не бачать і не знають
  І всім тут добре
  І лише у мужика, іде життя в тумані.
                3.11.2009р.
               
               
             К Р А Є В И Д


  Вітер, гори і смереки
  Вітер, гори та скали Довбуша
  Далекий звук трембіти
  Гірські потічки, перевали
  Ягоди і грибочки -
  Все це наші Карпати.

  Тут тобі зелень лісу,
  Прохолода і гірська дорога.
  Тут тобі курорти і чиста
               джерельна вода.
  А ще лижня, для доброго козака,
  А також для малечі.
  А ще повітря чисте гірське,
  Яке чистить легені людські.
 
  Карпатська колиска здоров"я.
  Край кохання, любові та боротьби.
  Куточок живого мистецтва
  Оспіваний і змальований не раз.

  Гарно, ой як гарно!

  Та раптом настрій пропав.
  Почався інший краєвид.
  Зліва, справа лисі гори,
  Та великі паркани з охоронцями.

  Що це?
  Хто це?
  Хто посмів?
 
  Влада.
  Лише наша влада здатна на це.
  Ніщо її не хвилює
  Окрім власних кишень.
            
  А люди мовчать
  А люди терплять.
  І навкруги-тишина.
  Аж ось пролунав голос з небес:
 
  Люди-схаменіться!
  Люди-просніться!
  Люди-погляньте навкруги!
  Невже цим нахабам відсіч не дасте?

  Повіяв вітер грізний,
  Зашуміли Карпати,
  Здригнулися гори,
  І відлуння пішло гуляти поміж гір.

  І лише кам’яна жінка біля дороги
  Незворушливо стоїть на своєму
                місці
  Споглядаючи таке життя в рідних
                Карпатах.   
                4.11.2009р.